Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Уроки Анастасії Яківни Чуйко пам'ятають турійчани різних поколінь

10:00 19.10.2020
2470


Буває, життя несподівано дарує нам приємні моменти спілкування з хорошими людьми.

Саме такою стала для мене зустріч з улюбленою вчителькою біології Анастасією Яківною Чуйко напередодні її ювілею. Десятки років вчителька віддала праці в Турійській середній школі, її уроки пам’ятають турійчани різних поколінь.

Колись ми, її учні, часто забігали до Анастасії Яківни додому, перед тим, як йшли на шкільні ділянки або за цікавими книжками. З того часу знайоме подвір’я, здається, зовсім не змінилось.
На клумбах квітнуть барвисті чорнобривці та айстри, в будці примостився схожий на м’яку іграшку білий песик.
Анастасія Яківна зустрічає, як завжди, гостинно й відразу починаємо згадувати школу. Її біологічний кабінет на другому поверсі правого крила старої турійської школи був тим незвичайним місцем, куди з цікавістю заглядали чи не всі молодші школярики. Там на полицях книжкової шафи стояли опудала й скелети звірів та птахів, була маса різних макетів, плакатів, малюнків, а на довершення усієї наочності – людський скелет, якого хтось боявся, а хотів зачепити, торкнутись своїми руками…
Анастасія Яківна вміла дуже цікаво подати предмет. Вона ніколи не була категоричною, не лякала поганими оцінками і з якоюсь внутрішньо шаною й любов’ю ставилась навіть до тих школярів, які через ледачкуватість «пасли задніх». Тож біологію в нашому класі любили й знали всі, рідко траплялося таке, щоб хтось щось не вивчив.


А ще ми із задоволенням ходили на гурток «Юних натуралістів», тільки-но починалась весна, закладали парники поблизу шкільних гаражів, сіяли там квіти, вирощували розсаду на пришкільні ділянки, черенкували троянди.
Всьому цьому терпляче навчала Анастасія Яківна. Багато корисного ми почерпнули від неї, коли разом працювали на шкільному городі. Там кожна грядочка була дбайливо доглянута. Столи-дощечки з короткими описами дослідів, які ми насправді проводили під керівництвом вчительки, вділяючи на це час навіть на канікулах.


Давно це було, а здається – ніби вчора. Анастасія Яківна теж зізналась, що не відчуває ваги прожитих років, хоч життя готувало і радість, і смуток.
Народилася Анастасія Яківна на велике православне свято Покрову у 1930 році. Її мала батьківщина – село Білопілля Козятинського району, що на Вінниччині. Була сьомою дитиною у родині, яка жила працею на землі, після неї народився ще брат.
Розповіла моя співрозмовниця, що дитинство їй пам’ятається до того часу, як почалася війна.


«А далі була біда, страх, голод, розруха, – ділилася Анастасія Яківна, – перед війною я пішла до школи, це було для мене справжнє свято, дуже хотіла вчитися. Війна перервала навчання, але потім повернулась до школи».


«Пам’ятаю, коли була у старших класах, – продовжувала Анастасія Яківна, – мати з батьком дуже сперечалися, чи треба мені та наука, батько казав, що я, наймолодша з дочок, маю бути біля них, доглядати в старості, а мама наполягала, щоб вчилася, вона мене завжди в цьому підтримувал ».


Після закінчення школи Анастасія вирішила для себе, що буде або вчителем біології, або медсестрою. Спершу вирішила випробувати себе на вступних іспитах у педагогічному інституті в Бердичеві, склала їх успішно й стала студенткою.
Пригадує, що тоді по війні, студентам нелегко доводилось і писати не мали на чому, й книжок не вистачало, часто просто голодували. А ще запам’ятались Анастасії Яківні голодні 1946–1947 роки. Їхню родину тоді виручала картопля, з неї навіть хліб якось умудрялися пекти.
Студентські роки пролетіли швидко, молода вчителька отримала скерування на Волинь.
Запитала Анастасію Яківну, чи не боялась їхати у чужий для неї край?


«Ні, – відповіла вона, – я була рішучою, хотілося працювати, побачити світ».


Тож у 1952 році уродженка Вінниччини розпочала свою вчительську кар’єру у селі Суходоли Володимир-Волинського району. Там доля звела її з майбутнім чоловіком Петром Павловичем Чуйком, який працював у райкомі комсомолу.
Подружжя переїхало у Володимир-Волинський, чоловік заочно навчався у юридичній академії в Харкові, Анастасія Яківна працювала у міській школі № 2.
Пригадуючи ті роки, Анастасія Яківна розповіла про родину чоловіка із села Охнівка, яка прийняла її дуже добре й допомагала чим могла, особливо, коли були маленькими діти Люда та Толік.


«Батько чоловіка загинув, коли на Волині розгорнувся українсько-польський конфлікт, – продовжувала моя співрозмовниця, – тоді й хату їхню спалили. Петро, його дві сестри Марія й Люба та мати лишились без даху над головою, якусь хатинку самі зліпили, так і жили».


Петро Чуйко згодом став прокурором, працював у Нововолинську, Камінь-Каширську, а найбільше – дві каденції – у Турійську.
Анастасія Яківна каже: їздила за чоловіком, як голка за ниткою, доводилось обживатись на нових місцях, а ще й навчалась заочно у Львівському університеті.


«Чи не сприймали Вас упереджено у нових колективах, – запитую, – адже дружина прокурора була неабиякою величиною?»
Анастасія Яківна посміхається:


«Всяке траплялося, але упередженість швидко минала, бо я ніколи не згадувала про те, ким працює чоловік, і до всіх колег завжди ставилась з однаковою пошаною, ніколи не робила різниці й між учнями, хоча у моїх класах навчались й діти високих районних керівників».


З теплотою Анастасія Яківна пригадала багатьох колег-вчителів Турійської середньої школи, особливо директора Леоніда Степановича Сидорука, під керівництвом якого у школі відбулося багато змін. Пригадувала й учнів, своїх випускників, у яких була класним керівником. Багато років вони кличуть її на зустрічі.
Ще довго ми говорили з Анастасією Яківною про все. Вона розповідала про фольклорний колектив «Народна криниця», у якому співала ще на початках заснування, про те, яких сортів овочі нині вирощує на своїх грядках і про книжки, що перечитала останнім часом.


Без книжок Анастасія Яківна не обходиться жодного дня, за місяць перечитує по дві-три, обмінюючи у районній бібліотеці. Особливо любить читати на історичну тематику, знає багатьох сучасних авторів. Перечитує Анастасія Яківна й багато газет.
Тепер тішать серце Анастасії Яківни п’ятеро онуків та шестеро правнуків. Донька Людмила та син Анатолій не успадкували її вчительської професії, вибрали у житті інші шляхи, серед онуків професію бабусі вибрала Інна, яка нині проживає у Червонограді.
Пригортаючи маленького правнучка Назара, Анастасія Яківна посміхалась:

Може, він вчителем стане, а може, буде, як його мама Ірина, юристом, виходить у нас і ця професія родинна…»

Світлана НЕВЕЛИЧ.

Коментарі
Загрузка...
26 листопада
Вчора
24.11.2020
23.11.2020
22.11.2020
21.11.2020
  • Продам
  • Куплю
  • Здам
  • Обміняю