Що мають знати турійчани про новий правопис: чому він усе-таки хороший

 3 червня набула чинності нова редакція Українського правопису.  

Магістр філології за спеціальністю «Українська мова та література» ЧНУ імені Юрія Федьковича і магістр неофілології за спеціальністю «Українська філологія» Ягеллонського університету в Кракові, чернівчанин Дмитро Плантон прокоментував зміни в новому Українському правописі, які викликали найбільший резонанс.

 Тож чим хороший?

Новий правопис усуває чимало нелогічних та несистемних випадків. Наприклад, правильним стає написання «проєкт». Подумати тільки – в українській мові є спільнокореневі слова «суб’єкт», «об’єкт», «ін’єкція», «траєкторія» – і всіх їх ми пишемо з «є», а чомусь лише «проект» був як не рідний. Тепер «проєкт» нічим не відрізнятиметься від своїх «родичів», і це прекрасно: от ви раніше могли припустити, що слово «проект» і «траєкторія» мають спільне походження та глибоко захований, але спільний зміст? Власне, таке написання відкриває шлях для того, щоб побачити цей історичний зв’язок, такий неочевидний через дивне написання «проект», і взяти й дослідити його.

Приємно, що тепер писатимемо логічне «священник» із двома «нн». Колись, у класі сьомому чи восьмому, я на диктанті біля дошки написав це слово саме з двома «нн» і був дуже здивований, коли вчителька мене виправила. «Як?» – подумав я. – «Це слово походить від слова «священний», де є дві «н», то чому в похідному пишемо одну? Є «письменний» з двома «нн» і є «письменник», яке від цього й походить – і теж дві «нн»!  

Приємно, що нарешті не буде подвоєнь літери «к» в іноземних (переважно англійських) прізвищах: тепер буде «Дікенс», «Текерей», а не «Діккенс», «Теккерей». От для чого було її подвоювати? Навіть в англійській мові в цих словах не подвоєння тієї самої літери, а комбінація ck, то й нам воно ні до чого. І, що важливо, не буде цього й у тих прізвищах, які доведеться записувати у майбутньому, й ніхто не сушитиме голови – «а тут одна «к» чи все-таки дві?» Одна, віднині й навік.

Приємно, що тепер не буде дивного «фойє», «Гойя», «Хайям», «Фейєрбах», а буде просте й логічне «фоє», «Гоя», «Хаям», «Феєрбах». Як ми всі знаємо, йотована літера після голосного і так позначає два звуки – [й] та [відповідний голосний], то абсолютно зайвою була окрема літера «й».

Чимало частинок іншомовного походження, які раніше ми писали через дефіс, відтепер писатимемо разом. Це слова з першою частиною: «веб», «віце», «поп», «лейб», «максі», «міді», «прес», «фольк», «міні», «преміум», «топ», «флеш», «екс», «контр», «унтер». Очевидно, ніхто (чи майже ніхто) не міг раніше пояснити, чому слово з першою іншомовною частинкою – наприклад, хай буде «теле» – в одному випадку пишемо разом (наприклад, «телеміст» чи «телемарафон»), а слова з першою іншомовною частинкою  в іншому випадку – наприклад, частинкою «віце» (віце-президент) чи «міні» (міні-спідниця) – пишемо через дефіс.

І всі ці частинки чужомовні, і всі вони утворюють відмінювані слова, і всі вони можуть поєднуватися з українськими чи запозиченими словами. Тобто все однакове, а пишемо по-різному. От цю шалену нелогічність і виправили. Тепер одноманітно: «телеміст», «телемарафон», «віцепрезидент», «мініспідниця». Коли звикнути, то буде просто неможливо помилитися, адже в новій редакції правопису не залишилося жодної подібної іншомовної частинки, яку й досі потрібно писати через дефіс. А тому потрібно визнати, що й тут настало суттєве спрощення правописної системи, коли звичайному користувачу не потрібно завчати перелік частинок, які треба писати разом, і перелік тих, що через дефіс, і при цьому не мати адекватного пояснення й чіткого розуміння, чому воно так.

  До цієї зміни доведеться трошки звикати. Особливо важко почуватимуться журналісти, які вже так звикли писати «прес-конференція», «прес-служба» через дефіс і по декілька разів на день. Але опанувати ці зміни легко. Просто треба взяти і сказати собі – тепер це разом. Бо дефісові тут немає логічного місця. От і все.

Слова з «пів», які матимуть значення «половина чогось», тепер писатимемо окремо: «пів години», «пів яблука», «пів Києва». Уже в цій зміні відчувається рука мовознавців та їхні «хитромудрі» на перший погляд міркування. Але насправді ідея написання цих слів окремо дуже проста: слово «пів» – це половина, тобто одна друга (1/2). Це певне число, якщо геть просто. Слова, що називають числа, – це числівники. Наприклад, ними є «один», «два», «двадцять», «мільйон», «декілька» тощо. А числівники з іншими словами ми пишемо окремо, правда? «Дві години», а не «двігодини». «Мільйон гривень», а не «мільйонгривень». «Декілька яблук», а не «декількаяблук». Тому й пів години, пів яблука й пів Києва писатимемо окремо.    

Таким чином, новий правопис усунув чимало нелогічних та незрозумілих норм написання окремих слів та деяких груп слів, а також зменшив кількість правил, які треба знати для правильного написання слів з «пів». Тим він і хороший.

Окрім того, новий правопис сприяє, хоч і дещо несміливо, давно очікуваному поверненню в український публічний простір питомих рис української мови та репресованих за комуністичним наказом правописних норм для деяких іншомовних слів. Ідеться про норму «буква «и» на початку слів», про закінчення «-и» в родовому відмінку слів «кров», «сіль», «любов», «осінь», «Русь», «Білорусь», «радість» та подібних із суфіксом -ість, про написання літери «т» на місці грецької θ та написання сполуки «ав» у словах «авдієнція», «павза», «фавна», «лавреат», «авдиторія».

Несміливо тому, що початкове «и» буде лише в двох словах: «ирій» та «ирод» і ніяк не в горезвісному «індику», якого окремо згадали в переліку слів на «і». Несміливо тому, що правопис допускає варіантність написання «авдиторія» поруч з нелогічним «аудиторія», коли в аналогічній позиції ми пишемо «автохтон», «автор» «автоімунний» і ніяк не «аутор», «аутохтон» чи «аутоімунний». Несміливо тому, що написання «т» на місці θ не підлягає сумніву навіть серед найбільших критиків, і воно абсолютно беззаперечне у словах «бібліотека» з βιβλιοθήκη, «театр»з θέατρον, «ортодоксія» зὀρθοδοξία, «аптека»з αποθήκη, «Прометей» з Προμηθεύς та багатьох інших.

Але при цьому правопис все одно дозволяє варіантність написання «міф/міт» з μύθος, «логарифм/логаритм» з λόγος і ἀριθμός, «кафедра/катедра» з καθέδρα та подібних. Хоча чому саме в цих словах варіантність допускається, а в «бібліотеці», «аптеці», «театрі» – ні, пояснити логічно й системно не вийде. Так, не вийде, бо правопис (і відповідно вимова) цих слів був змінений за комуністичним наказом у рамках «боротьби з українським буржуазним націоналізмом» та програмою «зближення двох братніх мов – української та російської», а не відповідно до якоїсь чіткої суто мовної закономірности. Натомість суто мовна закономірність для повернення написання «т» в усіх словах на місці θ є.

Я це завжди демонструю на такому прикладі: існує ото в українській мові чудасія, як «ортопед», «ортодонт», «ортодокс» з одного боку, та «орфографія» й «орфоепія» з іншого. Всі слова мають частинку (грецький корінь) ὀρθο зі значенням «правильний». Як же так вийшло, що одну й ту саму частинку ми пишемо й вимовляємо по-різному?

Чи не потрібно це звести до єдиного варіанту написання? Окрім того, сказати «ортографія» й «ортоепія» можна – це й історія мови засвідчує, й елементарна логіка, про яку йшлося. Натомість ніхто при здоровому глузді не зможе сказати/написати «орфодонт», «орфодокс» чи «орфопед», правда? А чому? Тому що в українській мові тенденція передавати θ через букву «т» стійкіша, міцніша й обґрунтованіша, ніж передавати її літерою «ф».

Ця літера, якби не справжнє в прямому розумінні втручання в справу радянських наркомів, напевно, і взагалі би в цьому місці не з’явилася й не змогла би стати тією «узвичаєністю», яку згадали в Правописі в цьому розділі. Саме тому повернення репресованих норм є не стільки політичною акцією в правописі (на відміну від діяльності комуністів в 1930-ті), скільки поверненням логічности й системности в український правопис.

А чим поганий?

Оцю несміливість можна назвати чи не єдиним недоліком реформи правопису. Так, багато громадян висловлює невдоволення цими поверненими нормами й воліє й надалі писати по-старому. Але ж є слова (той же «проєкт»), які не підлягають варіантності, і ти його або пишеш правильно, або пишеш з помилкою й несеш відповідальність за наслідки цієї помилки, і не інакше.

Напевно, варто було б активніше доносити до громадськости логіку й потребу всіх впроваджених змін, особливо про повернені норми, підготувати населення за ті 4 роки, доки працювала комісія, й увести єдину безваріантну норму, щоб у майбутньому до цих питань більше не повертатися й не винаходити велосипед.

Однак, найімовірніше, в цьому питанні комісії, як і іншим можновладцям у мовних питаннях, забракло сили духу. Мабуть, вважали, що «якось буде». Чи «в нас непроста політична ситуація, щоб так тиснути» (хоча все одно тиснути довелося й ще доведеться). Утім, це не мовознавчі чи наукові огріхи, посутніх помилок новий правопис не містить, а тому з погляду науки назвати його поганим не можна.

До нового правопису треба довго звикати, і це спричинить багато помилок. Опанувати іноземну мову з нуля на рівні В1 (твердий середній рівень) можна в середньому за пів року. Думаю, опанування нечисленних змін у правописі рідної мови вимагає менше часу, й можна сподіватися, що за місяць «інтенсиву» реально звикнути до нових норм і не помилятися у 95% випадках. Тим паче, логіку цих змін роз’яснено.

Щодо фемінітивів. У строгому розумінні поняття «правопис» як «правильний вибір букв для запису слів» фемінітиви не належать до правописних проблем. Перелік суфіксів, якими можна утворювати слова на позначення жінок-виконавиць дії чи професії, не містить норм їх написання, бо які там можуть бути сумніви? Але з огляду на те, що в Правописі присвячено їм увагу, і цей факт викликав значний резонанс, прокоментую теж і їх.

У соцмережах та приватних розмовах не раз доводилося чути від самих жінок, що їх не повинно бути в мові. Дехто з них вважає образливим, принизливим та непристойним, якщо їхню професію називати словом, у якому закладено значеннєвий компонент «жінка» (якось це дуже дивно чути). У ліпшому випадку неприйняття фемінітивів обґрунтовували тим, що це «розмовні слова, а не літературні».

Але що поганого в тому, що вони розмовні? Задумаємося на хвильку: спочатку було слово. І це слово було розмовою, а не писаним текстом. Отже, першою виникла розмовна мова, і лише на її основі виникає літературна як вища форма мови, що обслуговує цивілізаційні потреби етносу. Тобто всяка літературна мова, виникнувши з розмовної якогось етносу, вбирає в себе тисячі розмовних слів, без яких їй буде дуже незручно, і це нормально. Нормально, щоб із розмовної мови слова й форми слів, потрібні для позначення нових явищ або для точнішого позначення вже наявних явищ, проникали в літературну.

От фемінітиви й проникають. І що цікаво, навіть найзатятіші борці з фемінітивами все одно підписують своїм донечкам зошити словом «учениці … класу» і ніяк не «учня». Вони називають жінок, які навчають дітей, «учительками» і навряд чи в домашній розмові скажуть «що тобі вчитель Марія Іванівна з фізики поставила?» Надто офіційно й неприродньо буде, правда? Окрім того, навіть у літературній мові жінку, яка виступає на сцені, назвуть фемінітивом «співачка» і ніколи не скажуть, наприклад, «співак Христина Соловій». На сцені танцює «танцюристка Олена Шоптенко» і ніяк не «танцюрист Олена Шоптенко». Настоятелька жіночого монастиря – це «ігуменя Михаїла» і ніяк не «ігумен Михаїла».

Тобто літературна мова знає випадки, коли єдино прийнятною формою позначення жінки-виконавиці дії чи професії є лише фемінітив. Це й доводить неприродність заперечення їхнього права бути частиною офіційної норми. Нелогічно не давати їм місця в літературній мові хоча б тому, що в українській мові є можливість утворювати фемінітиви в принципі. Якби вони були такі неприродні, як стверджують не надто мудрі поборники чистоти літературної мови, їх просто не існувало б, як в українській мові немає артиклів на зразок англійських, німецьких чи французьких. А так фемінітиви існують, і мовці вживають їх, відчуваючи потребу чи то підкреслити роль жінки в суспільстві, чи то уникнути можливих неточностей.

Скажімо, на одному підприємстві працюють два редактори, подружжя – Петренко Олег та Петренко Олена. Якщо сказати «відповідальний за випуск редактор Петренко О.» і треба вказати саме жінку, чи буде зрозуміло, про кого йдеться? А якщо «редакторка Петренко О.» – правда, все очевидно одразу? Ситуацію змодельовано, але насправді подібних випадків у житті чимало, придивіться до цього уважніше. То чому потрібно не пропускати в офіційний вжиток норму, яка допомагає розрізнити людей?

У випадку з фемінітивами варто не пропускати лише якісь дуже неоковирні слова, утворені «по приколу» (типу «редактореса», «продавичка» тощо). Є в нас люди, які вміють лише кепкувати, але не пропонувати конструктив. А взагалі таким словам треба сказати «ласкаво просимо».

Та й усім нормам так чи так потрібно сказати «ласкаво просимо». Відтепер вони – невід’ємна частина нашого з вами щоденного життя. Навіть прихильникам старих «варіантів» написання деяких слів раз по раз доведеться зіштовхуватися з поверненою нормою написання і врешті-решт поставити собі запитання «а може, й справді воно таки мудріше?» А згодом і самому спробувати їх використовувати захочеться. Бо логіка в тому всьому таки є.