Один день із життя пошукового загону на Турійщині. Підняли із землі тіла солдатів і спогади ...війни

2 серпня на Турійщині вже не вперше працював  пошуковий загін «Відродження» на чолі з ковельчанином, підполковником ЗСУ Вадимом Дорофєєнком. Досвідчений сапер, він не раз розміновував території на Сході України,  отримував осколкові поранення, а на Волині пошуковці під його керівництвом підняли з землі десятки тіл солдатів, загиблих в роки Другої світової, які до цих пір так і не були захоронені... 

Цю ж розповідь про день, проведений із пошуковцями, я хочу розпочати цитатою з бойового рапорту, що був написаний від руки на сірій сторінці учнівського зошита 15 квітня 1944-го року й зберігся в архівах до наших днів. 

Йдеться у ньому про бої Другої світової на території нинішнього Турійського району,  поблизу колонії Загатка, якої вже нема, та села Турія. Оригінал був  писаний російською мовою  із скороченнями, які збережені.

«Бойове донесення № 0143 штабполку 58 гв.червоногвардійської дивізії.
Східна околиця Загатка. 9.00. 15.04.44р. Карта 100 000

1.Противник – до роти піхоти зі ст.кулеметами обороняють залізничний міст, що знаходиться за 1,5 км на південний захід від Чарни Ляс. За словами місцевих мешканців, які перейшли з с Турія, Могильно – противник зосередився в лісі, що за 2 км південно-східніше Турії, має одинадцять танків і шість самохідних гармат. В Могильно -–  до 1000 чоловік піхоти. В напрямку із Могильно чути шум моторів. Противник по ділянці оборони полку веде методичний арт. мін. вогонь.
2. Полк 1 ст-ком (2 ст-к) і взвод 4-го ст. ведуть наступальний бій за здобуття залізничнмх мостів. Противник запекло обороняється, маючи дзоти зі станковими та ручними кулеметами. Місцевість, що лежить перед фронтом наступаючих червоноармійців болотиста, місцями непрохідна.  Решта підрозділів займають попереднє положення. Сусід ліворуч веде бій.
3. Зв'язок з підрозділами –  телефонний та кінно-посильний. Зв'язок з сусідами маємо через офіцерів зв’язку.
4. Забезпечення продовольством – по 17.04, хлібом – по 16.04. Вівса немає. Забезпеченість боєприпасами: патрони гвинтівочні – 0,5 б/к,  ПТР – 0,6 б/к. Мін 82 мм – 0,4 б/к, снарядів 45 мм – 0,7 б/к, снарядів 76 мм-0,3 б/к.
5. Втрати: вбито - 4.  З них 1 - сержант, 3 - рядових. Втрати противника: арт. мін. вогнем вбито і поранено до 73 чоловік солдатів та офіцерів, знищено 1 ст. кулемет, 2 ручн. кулемети, 3 підводи з вантажем. Зруйнований 1 дзот. 
Командир 58 гв.чв., гвардії полковник Кусимов; начальник штабу, гв. капітан Овсянніков».

З бойового рапорту

Ось такий скупий звіт про один непростий фронтовий день.  Здається, він тільки й залишить, як пам'ять про ті події, але ж ні. Більше ніж через сім з половиною десятиліть відкриває нам болючу правду земля, яка бачила все ...
 

На пошуки: солдат лишився невідомим

Той недільний  день для пошуковців загону «Відродження» був робочим і розпочався о 5-тій годині ранку, бо вже о 6-ій всі виїжджали із Ковеля на місце першої локації розкопок – до села Турія Турійського району.  Дорогою   до нас приєднався ще один пошуковець – Сергій із села Сомин.  А коли підїжджали  до Туропина, зв’язалися із краєзнавцем Миколою Коріневським, який також прокинувся  раніше, аби попорати своє господарство й встигнути зустріти пошуковців біля повороту на Турію.   

Саме Микола Коріневський  напередодні   відшукав місце загибелі невідомого солдата, за вказаними йому координатами. Тут треба віддати належне нашому землякові, який, незважаючи на гарячу пору жнив та зайнятість в особистому господарстві,  викроїв час на такі пошуки. А  про те, що відкопали людські рештки, анонімно повідомили чорні археологи.  Що й казати: такі часи настали, кожен шукає своє. І, все ж таки приємно, що серед тих «пошуковців»  є  свідомі люди, які признають наші одвічні  духовні цінності й  принципи християнської моралі… Разом з Миколою Коріневським загін без затримки прибув на місце й розпочав  роботу. 
 

Із-за верхівок старих сосон тільки-но пробивалися перші промені ранкового сонця, а чисті вранішні роси омивали  сліди пошуковців.  Тоді ж,  в далекому 44 році, виходячи з історичної довідки, ці самі стежки й дороги були омиті кров’ю й переповнені стогоном самої землі. Червоними від крові були й води річки Турії, про що свідчить народна назва місця поблизу села Турія, що закріпилася з тих пір – «Червона ріка».

Під час розкопок

Пошук почався з обстеження міношукачами прилеглої території та безпосереднього місця загибелі солдата. Аби поцікавитись тим, як йдуть справи та підтримати, до нас  заїхав настоятель Туропинського храму,  отець Віктор.  Разом з матушкою Оксаною вони поспішали на ранкову Службу Божу в село Турія.

Тим часом, роботи тривали, захоронення виявилося досить неглибоким. Очевидно, це й була та сама «вогнева точка», про яку згадується в процитованому донесенні, ліворуч колонії Загатка.  Про це свідчили й відкопані численні кулі та залишки перепрілої шинелі із гачками й чорного ременя.  Взуття,  зброї та каски не було,  очевидно, потрібні тоді речі були забрані.   Чогось такого, що засвідчувало б особистість загиблого,  також  знайти не вдалося.  Солдат так і залишився невідомим...

Під час короткого відпочинку й сніданку,  обмінюючись  думками й спогадами, ми пом’янули загиблого традиційною «фронтовою чаркою».  Лісова галявина, чисте повітря, просочене ароматом хвої, ніби додавали умиротворення й гармонії. Щоб  це все відчути, там треба було бути –  де й втома дівається…

На зворотній дорозі ми відвідали кладовище села Туропин, щоб вклонитись похованим тут солдатам, зокрема й тим двом бійцям, тіла яких підняли в минулому році поблизу Туропина й тут перезахоронили.  

У Турійську Сергій із Сомина залишив нашу команду,  бо вдома чекали  невідкладні справи.  Попрощались з ним, як давні й добрі друзі, адже така  робота об’єднує і зближує. 

Від побаченого - моторошно

Тут працювати було значно складніше, ніж поблизу Турії. Дались взнаки й глибина котловану, й пересторога – знайдені міни.  Тож прибула підмога з Ковеля та Люблінця –  досвідчений  пошуковець на псевдо  «Доктор» та молодший, двадцятип’ятирічний Микола, який тільки вночі повернувся із поїздки до Франції.

Біля Клевецька підняли останки  трьох солдатів та знайшли  їхні особисті речі, зокрема, три чайні ложечки, одна з них – мельхіорова із клеймом,
(все це ви бачите на фото).

З особистих речей солдатів Другої світової

 

Святкували перемогу, але на солдатських  кістках засівали поля

Для мене пошук закінчився о сімнадцятій годині, а  хлопці з загону «Відродження» поїхали далі – на околицю Сомина та Лукова. Вже під вечір пошуковці підняли з землі останки ще одного бійця,  при  ньому були особисті речі та каска. Огляд цих речей, на жаль, не дозволив встановити особу загиблого.

Так за один день, в місцях трьох локацій на Турійщині, загін «Відродження» встановив факти загибелі п’ятьох вірних синів своєї рідної землі,  які йшли до перемоги. І хоч достеменно не відомо, хто ці солдати і звідки,  всі вони будуть перезахоронені за християнськими звичаями із належним вшануванням. Тож праця пошуковців    була недаремною. 

Такі розкопки нагадують нам про те, якою ціною далося визволення краю від нацистів більш як сімдесят п’ять років тому. На жаль, нині  часто розкопують місця загибелі солдатів Другої світової «чорні археологи»  і залишають все просто неба. Прикро, що свого часу ця проблема не була вирішена на державному рівні. В Радянському союзі помпезно святкували річниці перемоги, в той же час, на солдатських кістках засівали поля...

Сергій ДАНИЛЮК. 
Фото автора.