Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

«У кожного був свій Донецький аеропорт», – «Кіборг» з Луцька Вадим Ваврищук

15:05 09.07.2019
150

Після тієї зими лучанин Вадим Ваврищук уникає аеропортів. Тоді він отримав «квиток в одну сторону». Пекло серед бетону та снігу. Так називає бої за Донецький аеропорт.

Ми зустрілись із «Кіборгом» на луцькому летовищі. Такому схожому на донецький і такому не схожому водночас, – пише Перший.

Той – зруйнований війною, цей – байдужістю. Але і там, і там – руїни.

Термінали, в яких ніхто не чекатиме свого рейсу. Злітна смуга, з якої не здійметься в небо жоден літак. Дикий виноград, який вростається в бетонні стіни тонкими коренями.

«Я з тих, хто вгризеться у бетон, але не відступить ні на сантиметр», – каже Вадим. Недарма його позивний – «Green». Зелений. Живий. Нескорений.

Колись прикордонник, згодом офіцер 80-ї аеромобільної бригади та комендант диспетчерської вежі Донецького аеропорту. Зараз – голова Волинської спілки ветеранів АТО та кандидат-самовисуванець у нардепи в окрузі № 20 (Горохівський, Луцький, Локачинський, Рожищенський, Турійський р-ни).

«МЕНІ НАТЯКАЛИ, ЩО СЛУЖБА У ДЕСАНТНИХ ВІЙСЬКАХ НАДСКЛАДНА»

Варто лише глянути в очі Вадиму, щоб зрозуміти: звання «Кіборг» йому пасує. Дивним чином у ньому поєднуються протилежності. Він то різкий, то веселий, то беземоційний, то зворушливий.

Коли позує для фото, трохи ніяковіє: «Та що ви як на глянцевий журнал фотографуєте?»

Коли говорить про політику, перепитує: «А ви як думаєте?»

Коли згадує про війну, викурює цигарку за цигаркою.

«Я пішов добровольцем. 5 місяців замахував військомат, а повістка все не приходила. Я хотів служити у повітряно-десантних військах. Мені натякали, що служба в десанті надскладна. Але я сказав, що у мене там є реальний шанс вижити», – пригадує.

Так і сталось. Вижив. А в десантних військах порівняно з іншими було найменше втрат. Пояснює, що десантники краще підготовлені та матеріально-технічно оснащені для війни:

«Весь Донецький аеропорт тримали 120 людей. Ця оборона показала, що краще 100 мотивованих, навчених і добре екіпірованих бійців, ніж не мотивованих кілька тисяч. Я належу до тих, для яких відступ хоч на сантиметр – ганьба».

Вадим Ваврищук дивиться на вишку луцького аеропорту. Згадує донецьку.

«Вишку тримала 21 людина. 21! Та була в рази вища за цю. 85 % її території ми не контролювали. Вона була замінована. Коли до нас прибуло шість нових бійців (і нас стало 27), у першому бою було чотири поранених. Там ховатись не було де», – останнє речення говорить гучніше за інші.

Там не можна було вирити окоп. Не було води – від холоду вода замерзала у бутлях. Розігрівали її у буржуйках або ж відколювали шматки льоду і смоктали. Весь одяг, що мали, був від волонтерів.

Мерзли. Під час потужних обстрілів молились – хто як умів.

«Якби тоді була така спека, як зараз, ми б в шортах воювали», – жартує, бо бачить наші стривожені обличчя. Але слів, які справді могли б пом’якшити це напруження, не існує.

НА 45-РІЧЧЯ «КІБОРГА» СИН ОТРИМАВ ПЕРШЕ ВІЙСЬКОВЕ ЗВАННЯ

Чому «Green»? Бо до цього був прикордонником. Зелений – їхній колір.

Після служби в прикордонній заставі працював в різних охоронних структурах на керівних посадах та займався бізнесом.

Взагалі за свої 45 років побував чи не в усіх регіонах країни. Народився в Локачах, до шести років жив у Лукові Турійського району, з шести до 16 – у Гадячі Полтавської області.

11 клас закінчував у Луцьку. Далі – навчання у Києві та Хмельницькому, служба у прикордонних військах Волинської, Чернівецької та Закарпатської областей...

Вадим Ваврищук із 20 серпня 2014-го року проходив військову службу по мобілізації у складі високомобільних десантних військ ЗСУ. У зону АТО потрапив 11 листопада 2014-го року, де перебував до 25 вересня 2015-го року.

Після поранення в Донецькому аеропорту лікувався в декількох госпіталях. За мужність і вірність військовій присязі та Українському народу був нагороджений орденом Данила Галицького та низкою інших нагород.

Коли йшов на фронт, його меншому сину не було й року. Коли прийшов після поранення, старший син закінчував другий курс військового ліцею і сказав, що теж хоче стати військовим.

«Я йому відверто сказав: «Сину, може, не треба? Я це пережив, це досить складно». Він на мене так глянув. У цьому погляді був і подив, і нерозуміння, і ще стільки емоцій… Син відповів: «Тату, як ти можеш таке говорити?» Ми з ним ще й війська вибирали. Теж у десантники хотів. Якщо вже йти, то йти», – ділиться.

15 червня, на 45 річчя Вадима Ваврищука, син отримав перше офіцерське звання – лейтенант. За кілька місяців вирушить в зону ООС. Попри те, що його доньці тільки півтора місяця. Зовсім, як тато.

«В АЕРОПОРТУ НІХТО НЕ МІРЯВСЯ ПАТРІОТИЗМОМ. ТИ ТАМ – ТИ ВЖЕ ПАТРІОТ»

«Там не було питань: «А що ти тут робиш?» Там ніхто не мірявся своїм патріотизмом. Ти там – ти вже патріот. Бо в Донецький аеропорт ішли добровільно. Ніхто нікого не примушував», – розповідає «Кіборг».

«Перед тим, як іти на війну, пішов до сповіді і до причастя. На сповіді плакав», – дивиться на свою руку. На зап’ясті у нього нитка із вузликами – оберіг з Афону, який перед війною подарував швагро.

«Кожен вузол – молитва монаха», – пояснює. Позирає в небо. – На війні у мене було багато можливостей пересвідчитись, що там Хтось є і що Він нас береже».

Вадим пригадує прем’єру фільму «Кіборги». Каже, що на третій хвилині почав задихатись:

«Коли показали аеропорт здалеку, я не міг вдихнути, не вистачало повітря. Дружина взяла за руку і заспокоювала. Волонтери плакали, але нас, тих, хто пройшов ДАП, цей фільм не вразив. Занадто художній. Були кадри, які не відповідають дійсності», – зауважує.

Радить подивитись інший фільм – «Волинські кіборги. Бо прийшла зима». Правда, тут обурюється монтажем. А саме моментом, де боєць тримає мітлу, як гітару, і каже, що це засіб проти танків.

«Смішно? А знаєте чому з мітлою? – пронизує синявою погляду. – Бо це життя. Коли нас обстрілювали, сипався бетон. Ми підмітали шматки, змішували зі снігом і насипали в мішки. Робили барикади. Ми себе так рятували. А якщо цього не знати, то дурниця виходить. Хтось може подумати: «Які це кіборги? З віником. В аеропорту». Правда, дурня? Правда…»

«ПІСЛЯ ВІЙНИ СТАВ ДУЖЕ СЕНТИМЕНТАЛЬНИМ. У ФІЛЬМІ ХТОСЬ КОТИКА ОБРАЗИВ, А В МЕНЕ – СЛБОЗИ»

Після повернення з АТО Вадим гостро реагував на сторонні голосні звуки. Зараз на такі «тривоги» реагує по-іншому, бо розум вже контролює тіло.

«Сьогодні йшов на офіс, а поблизу лопнула кулька. Я не смикнувся навіть, хоча всередині щось стиснулось», – каже.

Зізнається, що після війни став дуже сентиментальним:

«Можу дивитись мелодраму, і в якийсь момент на очах – сльози. Закурю цигарку, дружина питає: «Ти плачеш?» А я кажу: «Та ні, це дим». А там собачку чи котика образили, а мене зачепило».

Війна змінила його погляд на патріотизм. Багатьох знайомих перестав вважати патріотами, попри їхні слова чи навіть участь в АТО.

«Патріотом можна бути не беручи участі у бойових діях, але це завжди рівна лінія. Якщо ця лінія перетворюється у пунктир або робить якісь дуги, це вже не патріотизм. У нас зараз багато «патріотів». Як тільки свято якесь – всі у вишиванках. Кричать, що вони люблять Україну...» – ділиться.

«ЯКЩО ВЗЯТИ БУДЬ-ЯКЕ СЛОВО ДЛЯ ОПИСУ ВІЙНИ, ПЕРЕД НИМ ТРЕБА ПОСТАВИТИ СЛОВО НАЙБІЛЬШ»

Вадима Ваврищука часто питають, в якому комітеті Верховної Ради він себе бачить, якщо стане нардепом. Багато хто думає, що він займатиметься питаннями атовців. Але він хоче протидіяти корупції. Бо її вплив відчувають всі, і атовці також.

На думку Вадима, посвідчення учасника бойових дій – не привід «бикувати», а той, хто справді був у пеклі, не вивищує себе над іншими.

«Війна – це наше минуле. Ми його ніколи не забудемо. Такого стресу я ніде не переживав. Якщо взяти будь-яке слово для опису тих подій, перед ним треба поставити слово найбільш. У мене це найбільш яскраві і болючі моменти в житті. Я думаю, що так у всіх. У кожного був свій Донецький аеропорт. Тільки в когось він мав назву іншого населеного пункту», – вважає Вадим Ваврищук.

Каже, що коли побратими збираються разом, про пережите не розмовляють. Не хочуть ятрити рани. Хіба що згадують якісь комічні моменти:

«Буває, говоримо про те, як хтось щось утнув. А тоді згадуємо, що його вже нема серед живих і опускаємо голови…»

Нам він розказує і про те, про що не говорять. Щоб ми зрозуміли, як було там. Але ми не розуміємо. Ми ніколи не зрозуміємо, що вони пережили. Скільки не розказуй.

«ЯКБИ ДОСВІД БУВ ГОЛОВНИМ КРИТЕРІЄМ, ТО ТРЕБА БУЛО Б ОБИРАТИ НАРДЕПІВ ПОЖИТТЄВО»

В окрузі у Вадима Ваврищука чимало суперників з досвідом у політиці. У нього ж такого досвіду немає.

«Я знаю багатьох політиків, які змінили багато партій. Це про що говорить – про те, що вони досвідчені політики, чи про те, що вони політичні проститутки? Якби досвід був головним критерієм, то треба було б обирати нардепів пожиттєво. Один помер, ще одного обрали. Вони ж досвідчені!» – іронізує.

Переконаний: нардеп має бути готовим чимось пожертвувати ради країни.

«Я не маю на увазі максимальну пожертву – життя. Сподіваюсь, що Верховна Рада – це не те місце, де потрібно віддавати життя, – каже Вадим. – Туди мають потрапити люди, які живуть заради блага своєї країни. Часто кажуть, що за батьківщину треба бути готовим померти. За неї треба бути готовим вбивати ворогів. Не треба вмирати. Вмерти встигнеш. Від того, що ти вмреш, батьківщині легше не буде».

Вадим Ваврищук має інший досвід – управлінський. Після демобілізації майже два роки очолював сектор запобігання та виявлення корупції Головного управління Держеокадастру у Волинській області. Побачив систему зсередини. Знає, де у ній пішли збої.

За результатами роботи сектору під керівництвом Вадима відкрили низку кримінальних справ проти посадових осіб Держеокадастру Волині.

«Я НЕ ПРЕДСТАВЛЯЮ НІ ПОЛІТИЧНУ, НІ ОЛІГАРХІЧНУ СТРУКТУРУ»

Слово за словом і «Кіборг» знову повертається до виборів.

«Я не представляю жодну ні політичну, ні олігархічну, ні якусь іншу структуру. У моєму оточенні немає людей, які можуть мати зиск від мого перебування у владі», – каже Вадим Ваврищук.

В окрузі, від якого він балотується, кожен район специфічний, зі своїми проблемами та можливостями.

Кандидат в нардепи вже поспілкувався з людьми, які готові інвестувати у регіон, та напрацьовує стратегію дій.

«Моє гасло – служу народу України. Воно частково військове, частково чиновницьке. Але це те, що відповідає вимогам до народного депутата. Він має служити народу у своїй діяльності. На окрузі і в законотворчості», – ділиться.

І його бачення служіння народу зовсім не пов’язане з усім відомою партією. І зелений колір, який символізує ту партію, не варто ототожнювати з його позивним.

«Я став Гріном раніше, ніж вони почали використовувати цей колір. Частина людей знає мене як Вадима Ваврищука, а частина – як Гріна. Так-от, ті, хто знають мене як Гріна, ніколи ні з ким не сплутають», – говорить Вадим.

«Я БУВ У ПЕКЛІ. ТАМ НІЯКОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ НЕМАЄ, КРІМ БЕТОНУ, ЖИЛЕТА І СПИН ТВОЇХ БІЙЦІВ»

«У нас кажуть, що закон один для всіх. А реально? Я хотів би, щоб закон був реально один для всіх. І для селянина, і для бізнесмена, і для президента. Для депутата недоторканість потрібна тільки в межах законотворчої діяльності», – Вадим Ваврищук на мить затихає. Щоб далі «вибухнути».

«Я був у пеклі. Там ніякої недоторканості немає, крім бетону, жилета і спин твоїх бійців. У мене були ситуації, коли хлопці закривали мене своїми тілами. Я був один офіцер. Вони мене оберігали. Тому я не боюсь відповідати за свої дії. Але закон про недоторканість депутатів не повинен дозволяти тиснути на них через їхні ініціативи, які можуть комусь не подобатись», – говорить.

Ще йому болить розділення:

«Сьогодні у всіх середовищах все ділиться. Церква, політики, атовці… Треба об’єднуватись. Не лягати під чиїсь інтереси, а згуртовуватись».

Нагадує, що Україна воює шостий рік.

«Я знаю як мінімум одну країну, яка воює значно довше. Ізраїль. Що заважає Україні зробити так само, як в Ізраїлі? Там ти не зробиш кар’єри, поки не відслужиш в армії. Маючи контрактну армію, можна створити прообраз швейцарської армії. Країна, яка не має війни, має найсильнішу в світі армію. Там не можна «відкосити» – за відмову служити обкладають податками».

Нагадує, що Росія нікуди не зникне, навіть якщо закінчиться війна. Люди не змінюються миттєво. З таким сусідом треба завжди бути насторожі.

Наталя ХВЕСИК

Фото: Ірина КАБАНОВА

Коментарі
22 липня
Сьогодні
Вчора
20.07.2019
19.07.2019
18.07.2019
17.07.2019
16.07.2019
15.07.2019
14.07.2019
13.07.2019
  • Продам
  • Куплю
  • Здам
  • Обміняю
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин