Як турійський хірург врятував чоловіка, якого потяг розрізав навпіл

Любомир Дмитрович Валіхновський (на фото), завідувач хірургічного відділення Турійської районної лікарні, заслужений лікар України, батько знаменитих столичних пластичних хірургів Ростислава і Тараса Валіхновських, за 45 років роботи на «передовій» волинської медицини врятував тисячі життів. Але нещодавній випадок у його практиці належить до тих, що залишають зарубки на серці хірурга.

Про це пише газета Волинь-нова.

«Спішив із санаторію, неначе відчував біду…»

Перша неділя грудня прийшла із рясним снігопадом. У Карпатах, звідки подружжя Валіхновських поверталося з відпочинку, теж хурделило, тому поїздка була важкою, втомливою. Любомир Дмитрович зізнається, що не вставав з–за керма упродовж усієї дороги, неначе хтось підганяв його.

— Тільки заїхав у двір — ​дзвінок із приймального відділення лікарні: «Любомире Дмитровичу, ви де? До нас привезли хворого з такими травмами, що треба негайно оперувати, бо помирає». А я ж після 6 годин за кермом. Останній день відпустки. Але хіба мені звикати, усе життя так пройшло: телефонують — ​усе кидаєш і біжиш. Єдина думка, аби встигнути, — ​каже наш співрозмовник.

Телефонують — ​усе кидаєш і біжиш. Єдина думка, аби встигнути.

Пацієнт і справді був у такому стані, що треба було витягувати його з того світу. 42–річний чоловік працював обхідником колії і потрапив під потяг, який відрізав йому обидві ноги на рівні стегон, розтрощив кістки і добряче потовк усе тіло. Ситуацію ускладнювало те, що біда сталася у полі далеко від переїзду, куди бригада екстреної медичної допомоги не могла дістатися. Поки знайшли спосіб доправити потерпілого до автомобіля «швидкої», він буквально стік кров’ю, далися взнаки і наслідки важкого травматичного шоку. Медики розуміли, що довезти пацієнта до Луцька чи Ковеля не вдасться, усі надії покладали на Любомира Валіхновського. Однак сам хірург віддає належне злагодженій роботі своєї команди:

— Успішність реанімаційних заходів залежала від оперативної доставки із Володимир–Волинської станції переливання крові необхідної кількості плазми, еритромаси. Працівники цієї служби, яку тепер, на жаль, взялися реорганізовувати, нас ніколи не підводили, виручили і цього разу. Без їхньої допомоги ми б не змогли стабілізувати стан хворого, який втратив понад 3 літра крові. Професійно і грамотно діяв анестезіолог Віталій Степанович Мирона, молодий, але дуже перспективний лікар. Коли ми вийшли з операційної, я потис йому руку і подякував. Ампутацію ніг і пальців руки ми провели за годину, ситуація вимагала працювати максимально зібрано, на одному подиху.

Кого він рятує, Любомир Дмитрович навіть не здогадувався. Але додому пішов тільки тоді, коли пересвідчився, що пацієнт подолав кризу.

«Я ж його вже один раз повертав із того світу»

У хірурга Валіхновського у Турійську і багатьох навколишніх селах є чимало «похресників». Коли у райлікарні функціонувало пологове відділення, у важких випадках Любомира Дмитровича часто викликали на допомогу. Вдавалося рятувати новонароджених, які могли бути приреченими, однак досвід та інтуїція хірурга благословляли нове життя. А щасливі батьки на честь лікаря–рятівника називали своїх синочків Любомирами, і на хрестини запрошували, а згодом і на весілля…

— Я завжди йду в операційну з молитвою. І сини мої, хірурги Ростислав і Тарас, які працюють у Києві, роблять так само. Лікар — ​лише інструмент у руках Господа. Як син священика я завжди розумів це. І коли наступного дня зайшов у реанімацію і побачив на блідому обличчі покаліченого залізничника ледь помітний рум’янець, то подякував Богу. І лише тоді зрозумів, що добре знаю цього чоловіка, — ​каже Любомир Дмитрович.

«Знайомство» відбулося понад 40 років тому. Тоді ще молодий хірург Валіхновський закінчував оперувати хворого, а до операційної буквально увірвалася колега–педіатр. «Зроби щось!» — ​простягнула посиніле вже немовля.

Я завжди йду в операційну з молитвою. І сини мої, хірурги Ростислав і Тарас, які працюють у Києві, роблять так само. Лікар — ​лише інструмент у руках Господа. Як син священика я завжди розумів це.

Як з’ясувалося, у дихальні шляхи однорічної дитини потрапила гарбузова насінина. Поки мама прибігла з малюком до лікарні, знайшла педіатра, поки та зрозуміла, що без хірургічного втручання не обійтися, дитина вже була у стані клінічної смерті.

— Зробив трахеотомію (розтин трахеї), видалив стороннє тіло і взявся за реанімаційні заходи, — ​згадує Любомир Дмитрович. — ​Сам був на сьомому небі, коли зрозумів, що все закінчиться благополучно. Видно, ангел–охоронець у Саші добрий, бо і тоді, і цього разу відвів смерть від нього. У Турійську всі один одного знаємо, я бачив, як хлопчина ріс, тішився, що він був гарним, здоровим. Потім поздоровляв Сашу з одруженням. А тепер ось така біда, з якою важко змиритися і самому чоловікові, і його рідним. Але головне, що він залишився живим.