Опір без озлоблення, або Тиха правда Модеста Левицького

23 Жовтня 2021, 12:00
Тиха правда Модеста Левицького БЛОГ 1420
Тиха правда Модеста Левицького

Люди, зрештою, сприймають минуле 

майже так само, як і майбутнє – 

розказати їм, що було, хіба, 

в переважній більшості випадків, 

не означає повідати їм, що буде? 

(Оноре де Бальзак «Пошуки Абсолюту»)

Іван Корсак у повісті-есеї «Тиха правда Модеста Левицького» робить спробу розказати минуле, аби читачі, приглянувшись до нього, подумали про майбутнє. Бо і справді, завжди будуть сусідські взаємини, чи то між українцями, чи між українцями та іншими народами: поляками, угорцями, словаками, румунами, росіянами, чехами…

Як розповісти минуле так, аби це не було вкрай суб’єктивно? Автор знаходить шлях, керуючись принципом: «людина – світло, що міниться, щонайменше, на сім барв». Тому, мабуть, чорно-білої палітри, наприклад, у зображенні польсько-українських взаємин, письменник щасливо уникає. 

Обравши героєм повісті-есею Модеста Левицького – лікаря, що зображував «тиху правду» життя у своїх оповіданнях і обстоював правду тихо і без галасу, допомагаючи зберегти українську освіту та культуру від зазіхань інших народів, – письменник ненав’язливо вводить у повість і культурний контекст, пишучи про світової слави митців-українців. І напрочуд актуально звучить питання: «А чи вдасться колись зібрати їх імена і сказати, що то є наша гордість?». 

Для тієї гордості – природної гідності – і вибудовує Іван Корсак неспішну оповідь з екскурсами в минуле (УНР) і з переходами у майбутнє, аби показати драматичну (а нерідко і трагічну) історію опору. Але, що важить: читаючи цю невелику повістину, маєш нагоду застановитися над тим, що опір є спільнокореневим з опорою, з відчуттям рідного ґрунту під ногами. Адже опір – не сліпе озлоблення боротьби збройної та ідеологічної. Опір – це запобіжник, аби не зламатися, а розпружитися і наново відчути власну гідність. 

В уяві так і постає могутнє дерево, що перетривало негоду. «…Мужнітиме явір, у силі братися буде, як береться наперекір усьому незнищенне дерево української інтелігенції, корені могутні якого йдуть в неймовірну товщу століть і тисячоліть, пружнітиме і тужавітиме стовбур, гілля нестримно тягнутиме ввись…». 

Але то буде тоді, коли не пориватиме з корінням (без нього мертвим стане!), то буде щойно тоді, коли ставитиме собі питання, або хоча б не уникатиме їх, іншими поставлених. Приміром, оцих – від І. Корсака: Чи можлива тиха правда, коли кожен голосно доводить свою правоту, пересварюється та озлоблюється навіть і на одноплеменців-українців? Де межа, за якою «людина, що міниться на сім барв» набуває раптом (чи раптом?!) мінливості хамелеона? Як виникає підміна понять: патріотизм, правда…? Як мистецтво, що претендує так називатися, стає, мов «дистильована водичка»? 

Ці питання, що висновуються у рядках повісті-есею «Тиха правда Модеста Левицького», а ще більше – між рядками твору – погодьмося, є вельми актуальними і в наші дні. Той, хто шукатиме на них відповіді, має змогу глибше збагнути не тільки сьогодення, а і майбутнє. Адже воно проростає з минулого… 

І. Корсак нагадує вустами своїх героїв, що «Дійсними творцями життя є мислителі, апостоли ідеї». Його повість «Тиха правда Модеста Левицького» заохочує мислити, щоб урешті-решт вповні стати творцем життя. 

Читайте також: Сто днів для культури: редакція Район.in.ua збирає кошти на новий проєкт

*

*

*

Якщо вам сподобалось це інтерв'ю – підтримайте Район.Культура довільним внеском на Спільнокошті

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
20:39