Театральна муза оселилася у Соловичах

30 Січня 2018, 21:18

4597

Аматорський сільський театр за сезон ставить більше десятка п’єс і навіть гастролює районом зі своїми постановками.

Якщо ви досі думаєте, що театр неодмінно повинен мати широкі мармурові сходи, важкі портьєри, оксамит, то помиляєтеся. Він повинен мати душу. Це своєю нелегкою багаторічною працею довели жителі села Соловичі, що у Турійському районі. Спільними зусиллями вони створили аматорський театр, вистави якого користуються неабиякою популярністю і завжди збирають повні зали глядачів.

Ідейним натхненником та режисером усіх постановок є Володимир Бринь, вчитель біології та географії, нині пенсіонер. Веселий, креативний, він якнайкраще підходить на таку роль. Серед багатої спадщини українських класиків уміє вибрати якраз те, що актуальне і близьке його односельцям. З успіхом ставили соловичівці «Назара Стодолю», «Фараони», «За двома зайцями», «Ніч перед Різдвом», «Сватання на Гончарівці» та ін.

Професійних акторів тут жодного. Працівники дитсадка, школи, лісгоспу, закладів харчування — усі під вмілим керівництвом легко перетворюються на акторів. Хіба екс-завідувача будинку культури Павла Карасюка можна долучити до «людей мистецтва». Та головним козирем режисера є сільський голова Солович Ярослав Кашуба, який власне, і є ініціатором створення театру. Він розповів, що ще його батько грав у виставах, тому продовжити цю традицію було справою природною і потрібною: «Зараз зима, вечори довгі, і що люди роблять? Сидять перед телевізором. А ми тут гуртуємося, живе спілкування. Так і життя проходить. Не для якихось нагород і титулів це робимо, а для людей. І мабуть, обрали правильний шлях, бо завжди наші вистави збирають повні зали».

Попри зайнятість, Ярослав Іванович бере участь у постановці кожної вистави. Пропустив тільки одну, каже, була перерва. Але з публікацій у волинській пресі відомо, що це була за перерва: у складі спецпідрозділу «Світязь» воював на Сході, де пройшов найгарячіші точки.

Ролі йому дістаються, як сам жартує, трохи диктаторські і не завжди позитивні. Чи має такий типаж героїв щось спільне із реальним Ярославом Кашубою? Навряд, адже уже третє скликання громада саме його обирає сільським головою. Як він грає! Хода, мова, промовисті театральні паузи — дивлячись на це, починаєш вірити, що акторами таки народжуються. Слова вивчити – справа нехитра, заспівати — то вже складніше. А зіграти так, щоб усі побачили в тобі не сусідку з вулиці, а людину позаминулого століття, то дійсно треба мати талант.

Величезний як для сільського будинку культури зал у дні вистави завжди заповнений вщерть. Тут і сміх, і переживання, і вболівання за долю сценічних героїв. Але за гумором не сховаєш величезної праці десятків людей, які працюють над постановкою. Тішить професійний звук, яким незмінно керує Богдан Красуля. Декорації українського села, які прикрашають кожну постановку, хоч і зроблені власноруч, але добротні.

Від щирої гри та доброго гумору не втомлюються ані актори, ані глядачі. Хвилюються, як самі зізнаються, до першої посмішки у залі і до перших оплесків.